Автори: Поліна Роде-Фуйор
уписьменниця, культурологиня

Хома Аліна Володимирівна
CEO bavka, Монтессорі педагог 

 

 

— Чимало батьків вважають, що серйозне мистецтво — це надто складно та нудно для малюків. Або ж розуміють цінність мистецтва, але не знають, як та коли почати дитину знайомити із ним. На такі важливі й глибокі теми я часто люблю спілкуватись із людьми, які надихають і допомагають нам, батькам, відкривати світ для наших дітей. Цього разу маю велику радість спілкуватися з Поліною Роде-Фуйор — українською дитячою письменницею, культурологинею та авторкою освітніх проєктів про мистецтво для дошкільнят. Поліно, почнемо з базового: для чого взагалі мистецтво найменшим дітям і чи можуть вони його зрозуміти?

 

— Ми звикли думати про музеї, як про місце дорослого “розумного” дозвілля. Гарно вбрані люди стоять перед картинами, обговорюють їх, використовуючи довгі слова та складні конструкції. Але що якщо я скажу вам, що це насправді простір і для ігор? Що дошкільнята здатні інтерпретувати картини інколи не гірше за мистецтвознавців? І що тодлери можуть отримати задоволення і користь від розглядання творів мистецтва? Давайте про все по порядку. 

 

 

 

Для чого мистецтво дітям?

 

Мистецтво – велике джерело інформації: як про світ, так і про нас самих. Знайомлячи дитину з мистецтвом різних епох ми допомагаємо їй побудувати більш детальну картину світу та його історію, насичуємо розповіді візуальними образами. А збагачення візуального досвіду відкриває двері самостійній творчості. Форми, кольори, персонажі, фігури, сюжети, текстури, техніки – діти “виносять” все це з галерей щоб втілити потім в своїх малюнках, пропустивши через себе. А можливо і не в малюнках, бо очевидно, не всім потрібно ставати художниками або навіть любити малювати. Отриманий візуальний досвід може стати у нагоді в зовсім різних сферах життя в майбутньому: від уміння вдало поєднати кольори в одязі до вміння підібрати влучний референс до рекламної кампанії нового смартфона.

 

Мистецтво неймовірно різне і прекрасно в ньому те, що нам точно не треба любити будь-яке мистецтво. Якщо уважно прислухатись до себе, то можна зрозуміти, що саме подобається. І тоді воно може допомагати в розумінні та проживанні своїх емоцій, а також навчити дітей розуміти емоції інших людей. Розглядаючи “Хлопчика із собакою” Пабло Пікассо спитайте дитину, про що думає хлопчик на картині. Що він зараз відчуває і чому дитина вирішила саме так? А потім обговоріть, чому художник вирішив намалювати саме цей момент. І приймайте всі відповіді дитини, бо неправильних відповідей тут немає. Набагато важливіший процес взаємодії дитини з картиною, ніж пошук інколи неіснуючого “що хотів сказати автор”.

 

 

Попросіть дитину описати картину, що вона бачить – це тренування візуального аналізу та розвиток мовлення. Повторіть позу скульптури – і це вже розвиток крупної моторики. Спробуйте прямо в галереї перемалювати картину в альбом – отримаєте повноцінне заняття із елементами композиції та орієнтування на аркуші, що є необхідним для, наприклад, навчання читанню.

 

Можливо, це не так очевидно, але дитяча творчість містить в собі набір дуже важливих практичних навичок, які ми розвиваємо в дітях. І тоді стає зрозумілим, що знайомство дитини з мистецтвом не обмежується читанням і запамʼятовуванням назв картин. Це глибокий, творчий, цікавий процес в якому дитина гармонійно зростає.

 

 

— Це неймовірно відгукується, особливо про дитяче бачення! Нещодавно в Ужгороді ми були на екскурсії у Voyt Art Gallery. Я попередила доньку не торкатись творів, але власники, почувши мої настанови, сказали: "Ні-ні, у нас не така галерея, у нас дітям можна торкатись усього!". Це просто розтопило моє серце. Подібний досвід ми мали й у Львові на виставці «Раціо», де для дітей створили цілі інтерактивні кімнати. Тобто сучасні галереї відчувають потребу залучати малюків до процесу. Але як подолати базові страхи батьків, якщо ми йдемо у більш класичний музей, де дитині захочеться все помацати або їй швидко стане нудно?

 

 

— Мабуть, найпоширеніші страхи батьків, які планують сімейне відвідування музею із дошкільнятами це: 1) дітям захочеться доторкнутись до картини; 2) дітям буде нудно, бо батьки не знають, що розповідати про картини; 3) діти будуть галасувати і заважати іншим відвідувачам.

 

І якщо вам знайома хоч одна з цих думок – я спробую позбавити вас їх. З першим питанням вам допоможе Музейна торба (це я її так назвала). Принцип дуже простий – якщо дитині буде чим зайняти руки і буде доступний безпечний спосіб повзаємодіяти із картиною, то це мінімізує бажання торкатись творів мистецтва. Що можна покласти в вашу Музейну торбу:

 

  • блокнотик або планшет із чистими аркушами і кольорові олівці;

  • лупа, бінокль;

  • роздруковані репродукції картин (на них можна домальовувати щось, їх можна нарізати і зібрати як пазл);

  • кольорові прозорі плівки (дивитись крізь них на картини, “змішукати” кольори, накладаючи плівки одна на одну);

  • повітряний пластилін;

  • маленькі іграшки (відтворити схематично композицію, провести іграшкам власну екскурсію).

 

 

Наповнення Музейної торби змінюється від музею до музею, з віком дитини та залежить від того, чи ви вирішили підготуватись масштабно до відвідування (наприклад, зробивши повноцінний квест по галереї), чи це майже спонтанний візит. Але повірте, навіть просто одна іграшка в руках дитини сильно спростить вам відвідування. А ще завжди можна забігти до відвідування у музейну крамничку і купити 1-2 листівки з репродукціями. І спонтанний візит вже перетворюється на гру в детективну агенцію, де треба відшукати заховану картину серед сотні інших на стінах галереї.

 

— Ого, «Музейна торба» — це геніально! До речі, щодо квестів: цього року на виставці «НАШІ» у Львові доньці на вході дали список завдань, які треба виконати в галереї. За пройдений чек-лист давали приз. Звісно, спершу азарт і спокуса отримати подарунок виявилися сильнішими за мистецтво — вона швидко бігала між залами, щоб усе завершити. Але щойно отримала приз, повернулась до спокійного споглядання. Це чудовий лайфхак: якщо галерея не організовує такого сама, батьки можуть завчасно підготувати дитині блокнот із власним квестом. А от що робити з поясненнями? Що розповідати дитині про картини, якщо ти зовсім не мистецтвознавець?

 

 

— “Що ж розповідати дитині, якщо я не мистецтвознавець?”, відповідь – нічого. 

Ви можете не розповісти абсолютно нічого і не знати нічого про картини в залі і це не завадить вам насолодитись відвідуванням, пограти з дитиною, обговорити з нею картини та побудувати власний діалог із мистецтвом. Для цього вам достатньо трьох кроків:

 

  1. Що я бачу? Попросіть дитину назвати все, що вона помітила на картині: хто зображений, що відбувається, які кольори, що навколо. Спробуйте описати детально, помітити найменщі дрібниці.
  2. Який сюжет? На цьому етапі побудуйте звʼязки між героями на картині або предметами чи явищами. Про що ця картина? Питання-підказка “Спробуй здогадатись, яка тут історія”
  3. Які емоції це викликає? І вже тут ми говоримо про те, а які емоції викликає в нас ця картина, які сенси в ній закладені. Для чого художник показав нам цей момент?

 

Для впевненості ви навіть можете зробити карточки з цими питаннями і разом із дитиною шукати відповіді на них крок за кроком.

 

 

Ну і повертаючись до третього страху галасливих дітей можу сказати так. Не тільки дітям потрібні музеї, а і музеям потрібні діти. Покоління, яке буде зростати серед мистецтва стане дорослими, які будуть приходити в галереї провести час так само, як в парк або кавʼярню. Ці діти будуть цікавитись мистецтвом, слідкувати за новими виставками і водити туди друзів. Їх не треба буде зазивати в музейний простір, вони будуть самі обирати туди сходити. І, повірте людині, яка працювала в цій сфері та зараз водить в музеї своїх дітей, – музейні інституції та працівники в переважній більшості це чудово розуміють. Тому в великій кількості музеїв світу вже впроваджено багато заходів для найменших, адаптується музейний простір під потреби сімей з дітьми, додаються інтерактивні елементи в залах. І цього буде дедалі більше. Тому не вагайтесь, збирайте музейну торбу та ідіть в музей всією родиною.

 

— Це надзвичайно надихає! А як бути тим родинам, які наразі не мають змоги часто відвідувати галереї чи їздити в інші міста? Як можна запросити мистецтво у свій дім і знайомити з ним дітей?

 

 

— Так, мистецтво справді можна запросити у ваш дім, бо не всі картини можна побачити в галереї у вашому місті. Тому із мистецтвом можна знайомитись і не виходячи з дому.

Якщо ми говоримо про найменших поціновувачів прекрасного (до року) то я маю в блозі два чудових дописи, де можна знайти приклади картин для показу та принципи, як це можна робити.

 

 

 

 

 

Для дітей віком від року можна організувати постійний куточок з репродукціями картин. Раджу брати одного художника або художницю на місяць і не більше 5 - 6 картин. Можете або одразу повісити всі картини, або ж, наприклад, на початку тижня додавати 1 - 2 на стіну.

 

Запропонуйте дитині оглянути самостійно кожну роботу, пройдіться по трьом крокам інтерпретації, які я давала вище. Можна запропонувати роздивитись картину 5 хвилин самостійно (пісочний годинник або інший візуальний таймер тут дуже допоможе) а потім перевернути картину зображенням донизу та попросити дитину розповісти про картину все, що запамʼяталось. Після цього знову подивіться на картину вже разом та обговоріть її.

 

Для дітей 2 - 3 років обирайте прості зрозумілі сюжети. Натюрморти, пейзажі із явними ознаками пори року, дитячу портрети, анімалістика та ботанічний живопис. Дітям 4 - 6 років вже можуть бути більш цікаві складні роботи з неявним сюжетом чи настроєм, де можна дати волю власній фантазії.

 

Ну і найкращим способом опрацювати весь цей масив мистецької інформації будуть творчі проєкти, натхненні стилем або конкретними роботами митців та мисткинь. Повторити аплікації за Матіссом, посадити своє паперове латаття на ставок-тарілку (що точно сподобалось би Моне), вирізати чудернацькі носи та очі для колажу-портрету в стилі кубізму Пікассо – це все сподобається робити не тільки дитині, а і вам. А це вже будує нові місточки між вами з дитиною, додає ще один варіант якісного часу разом та створює такі теплі спогади.

 

 

— Поліно, щиро дякую за таку натхненну розмову та практичні інструменти! Впевнена, що після цього матеріалу багато батьків подивляться на сімейні походи в галереї зовсім інакше.

А для тих, хто хоче вже сьогодні запросити мистецтво у свій дім і зробити це легко та цікаво, я щиро рекомендую звернути увагу на авторські матеріали Поліни:

 

  1. Книга Поліни Роде-Фуйор "Ламіна та загублена нота" — чудовий інструмент для спільного читання та занурення у світ мистецтва. Вона допоможе зробити ваші розмови про прекрасне ще глибшими та цікавішими. Детальніше про книгу та замовлення
  2. Збірка завдань "Весна в живописі" (PDF-формат для друку) Ця збірка ідеально підійде, якщо ви:

  • шукаєте простий спосіб “увійти” в тему мистецтва;

  • не знаєте, як подати дитині картини поза галереєю;

  • хочете, щоб дитина вміла дивитися і помічати.

 

У збірці зібрані 24 картини, ретельно підібрані мамою-культурологинею. Вони знайомлять дитину із різними ознаками весни, дають можливість подивитись на неї очима художників та художниць різних часів і країн. Прості, зрозумілі сюжети та знайомі формати завдань — все це створює дуже приємний досвід контакту з мистецтвом.

 

Збірка найкраще підійде дітям 3-6 років. Придбати та завантажити збірку "Весна в живописі"