Історія людства – це історія компромісів та співпраці: кожен із нас коригує свою поведінку, щоб жити в гармонії з іншими. Контролювати себе ми вчимося, перш за все, в дитинстві, від батьків.

 

Часто батьки не знають, як мотивувати дитину до співпраці окрім як підкупити. Це спрацьовує, завжди. Це найлегше та найшвидша кнопочка, що змушує дитину робити все, що просять батьки. Але дитина робить це не тому, що хоче вам допомогти — а щоб скористатися запропонованими перевагами (винагородою).

 

У міру дорослішання дитини хабарі можуть ставати все більш витонченими. Якщо вона звикла робити щось заради того, щоб отримати цукерку, то «ціна» її співпраці зростатиме.

Я бачила це на власному досвіді, коли працювала в садочку. Пам’ятаю сім’ю де мама буквально завжди пропонувала дитині винагороду за будь-яку діяльність. Це дуже показовий приклад, бо дитина уже була у шкільному віці й така система співпраці призвела до того, що вона відмовлялась навіть пальцем поворухнути, поки їй щось не куплять. Дитина уже сама робила ставки й торгувалась за що вона буде готова це зробити. Так комунікація батьків й дитини була постійним полем бою за яку іграшку вона поїсть, за які солодощі зробить домашнє завдання.

 

Чи знаєте ви, що можна мотивувати дітей без похвали та винагород, таких як наклейок, призи чи смаколики (останнє може вплинути на порушення харчової поведінки дитини, й буквально зіпсувати її здоров’я в майбутньому)?

Метод винагороди з часом втрачає свою ефективність, а іншого способу як мотивувати дитину ви не знаєте, чи уже нічого більше не працює.
Що якби був кращий спосіб вплинути на поведінку, мотивувати? Гарна новина — він є!

 

Коли ми мотивуємо за допомогою похвали, винагород та інших типів зовнішніх мотиваторів, діти не дізнаються більше про себе, коли виконують нове завдання, не вивчають — їм подобається ця діяльність чи ні, вони не роблять це тому, що їм цікаво. Все що вони засвоюють — потрібно зробити це, щоб догодити дорослим й отримати бажане. З часом вони втрачають інтерес, тому що розуміють: зроби те й отримай те. Кінець. Це було легко.

 

 

З іншого боку, дитина, яка вчиться слухати власний голос, розвиває внутрішню мотивацію і вчиться змушувати себе старатися більше, святкувати свої перемоги та визнавати свої недоліки. Підкреслю — тому, що їй це щиро цікаво, а не тому, що дадуть цукерку.

Вона дізнається, що наполегливість окупається — не тому, що вона отримує аплодисменти чи печиво, — а тому, що вона опановує від діяльності, відчуває успіх, коли справляється з нею. З часом дитина розуміє, що співпраця з іншими допомагає зробити щось якісніше, почуватися добре, легше заводити друзів і розважатися. Дитина, яка прислухається до власного голосу, дізнається, що нічого страшного немає в тому, щоб допустити помилку й виправити її.

 

 

Діти перебувають у стані постійного росту та змін, і їхній найважливіший проєкт – це вони самі. Дізнаючись більше про себе, вони стають краще підготовленими, щоб дізнатися більше про інших і світ навколо них.

 

"Розвиток співробітництва включає (із книги Сімони Девіс «Монтессорі для малюків»):


• розв'язання проблем разом із нашим малюком;
• залучення дитини;
• подання інформації таким чином, щоб їй було легше слухати;
• керування нашими очікуваннями.

 

Примітка: Тільки на основі довіри та взаєморозуміння з нашим малюком ми зможемо налагодити спільну роботу з ним."

 

Отже, що вам пропонувати замість "хабара"?

 

Для початку почніть звертати увагу на те, як і коли ви пропонуєте винагороду і задайте собі такі запитання:

Яку дію чи поведінку я намагаюся підкріпити?
Яку додаткову інформацію я можу надати своїй дитині про цю дію чи поведінку?
Що такого станеться, якщо дитина це не зробить?


Якщо ми схиляємо дитину зробити, щось що вона не хоче — подумайте, це реально якось на краще змінить її життя чи здоров’я? Можливо, те до чого ми її так активно зараз схиляємо — взагалі безглузда річ, яку можна і не робити, якщо дитина не хоче. Вона завжди буде сама легко робити щось, якщо їй це цікаво. Просто прислухайтесь до вашої дитини, коли вона відмовляє вам.

Якщо це щось таке, що конче необхідно зробити, й вплине на самопочуття дитини, чи стосується рутини або кордонів, які ви побудували — домовляйтесь, говоріть, говоріть про те, що буде, для чого це потрібно.

 

З моєю донькою завжди спрацьовує така розмова: «Я тебе чую, я бачу, що ти не хочеш це робити, мені дуже шкода, але це потрібно. Зараз ми це зробимо». Я опускаюсь до неї й показую, як я її щиро розумію й підтримую, але інакше зараз не можна.

 

Якщо донька й далі відмовляється, ми можемо обговорити, коли ми це зробимо, після того, як повечеряємо, чи перед сном. Ми також можемо обговорити чи це зробить тато, чи я, чи вона самостійно. Часто у нас батли з прийомом ліків чи зачісуванням. Тоді, я даю їй зрозуміти, що вона керує ситуацією: «Обери прикрасу на волосся, яку ти сьогодні одягнеш», «Давай ти допоможеш мені наповнити шприц із сиропом», «Ти хочеш запити його водою чи чаєм?» тощо.

 

 

Як побудувати внутрішню мотивацію дитини:


- створити сприятливе середовище, в якому дитина безпечно й вільно розвивається, обирає те, що їй подобається для гри;


- розвивати можливості для спільної роботи, співпраці та турботи про інших – щоб дитина бачила, що її вклад має значення; дитина 0-3 років спостерігає та починає свій соціальний розвиток у своїй родині; дитина 3-6 років є частиною своєї сім'ї та свого класу; а дитина 6-12 хоче працювати й бути частиною групи;


- ціль гри чи навчання в процесі, а не стільки у кінцевому результаті;


- використовуйте заохочення, а не похвалу – коли дитина чує «ти багато працював/ла, щоб одягнути сорочку сам/а», а не «молодець»;


- дитина має свободу працювати над тим, що їй цікаво, а не над тим, що хотілося б дорослому;


- у дитини є чіткий режим дня, де вона знає, що й коли очікувати;


- ви будуєте межі дозволеного в яких дитина вільно розвивається, відповідно до правил сім’ї;


- ми приймаємо дитину таку, яка вона є, з її інтересами та баченням й прислухаємось до неї не намагаючись нав’язати свої інтереси;


- ми поважаємо бажання нашої дитини та її вибір, приймаємо її відмову, коли вона ніяк не шкодить та не суперечить правилам сім’ї;


- ми захищаємо дитини, коли інший член сім’ї намагається підкупом досягти обіймів чи поцілунків. Це грубе порушення кордонів дитини й ми маємо навчити її відстоювати їх. Це вплине на безпеку дитини, та її здатність захистити себе у соціумі;


- дайте шанс дитині виправити помилку. Показуйте, що нічого страшного в помилці немає, її завжди можна виправити й отримати досвід, а ви завжди підтримаєте й допоможете;


- чесний зворотний зв'язок: кажіть дитині коли в неї щось вдається, але не похвалою «молодець», а кажіть «у тебе вийшло, тому що ти зробив це і це»;


- ми маємо стати провідником дитини, а не її босом;


- дотримуйтесь тих самих правил, що й ставите перед дитиною;


- будьте терплячі. Кожна дитина розвивається у власному темпі.