Ми вже піднімали тему іграшок-жахів — тих самих героїв з відеоігор і фільмів, які дорослим здаються просто іронією або кічем: Huggy Wuggy, Siren Head, Skibidi Toilet, Poppy Playtime… Про них ми говорили тут

 

Ще рік тому вони були в руках мало не кожного другого дошкільника — у вигляді м’яких іграшок, рюкзаків, канцелярії, наліпок і навіть тимчасових тату.

 

Після хвилі обурення в соцмережах, дописів психологів і реакції педагогів здавалося, що цю "моду на монстрів" ми вже пережили…


Але не встигли видихнути, як — тримайтеся — новий тренд: Labubu.

Що відбувається?

 

Labubu — це приклад не просто іграшки, а глобального маркетингового явища, яке:

  • спирається на лімітовані колекції;

  • активується через TikTok-культуру, інфлюенсерів і модну естетику;

  • перетворює іграшку на статусний аксесуар;

  • підживлюється біржовими стратегіями (аж до запуску власного токена LABUBU).

 

Це не дитячий тренд — це тренд для дорослих, що має дитячу форму. І саме в цьому криється ризик.

 

Як ці іграшки впливають на дитину?

 

Образ: "мішап" милого і потворного

 

  • Велика голова, зуби, дивні очі — дизайн Labubu цілеспрямовано тривожний, хоча поданий у “зайчиковій” чи “дитячій” обгортці.

  • Така естетика (cute + creepy) візуально приваблює, але формує розмиті уявлення про безпеку, красу й добро.

  • Діти не завжди можуть усвідомити внутрішню тривогу від образу — але їхня нервова система на нього реагує: занепокоєнням, напругою, порушеннями сну або емоційної регуляції.

1. Недоречний образ і контекст.


Дитина дошкільного віку ще не вміє розділяти вигадку й реальність повною мірою. Вона сприймає «монстрика з гострими зубами» як справжнього. Для неї це не прикол, а щось, що викликає тривогу або внутрішнє напруження. Зовні дитина може здаватися байдужою або навіть веселитися, але тіло й психіка реагують по-іншому — через порушення сну, агресію, страхи.

 

2. Адаптивна поведінка.


Часто діти копіюють те, що є в інших. Тож вони хочуть «страшну» іграшку не через інтерес, а щоб «бути своїм» у середовищі. Це спосіб пристосуватись — але не завжди корисний.

 

3. Формування спотвореного образу краси, добра і зла.


Коли дитина зростає в середовищі, де монстр — це «модна іграшка», це може розмити базові етичні орієнтири. Замість теплих, добрих образів, які підтримують емпатію та безпеку, ми маємо фокус на агресивному, викривленому, токсичному.

 

4. Перенасичення нервової системи.


Навіть якщо дитина не боїться, контакт з гіперактивним, кричущим чи деформованим образом створює емоційне перенапруження. Це не гра, а «викид» — як енергетик замість поживної їжі. Тривале використання такого роду іграшок веде до зниження здатності до глибокої гри, концентрації, саморегуляції.

 

Висновок —  Labubu не створена для дітей. 

Labubu вчить: “Цінне — те, що рідкісне, вірусне, дороге, бажане зірками”.

Це комерційна естетика, а не природна гра. Вона живить не творчість, а споживчість і FOMO — страх щось пропустити.

 

 

 

 

Що з цим робити?

 

1. Пояснювати.

 

Не забороняти агресивно, а розповідати доступною мовою: “Цей герой виглядає страшним, бо він створений для фільмів для дорослих. Його вигляд може впливати на твої сни або настрій, навіть якщо зараз ти не боїшся. Твоя уява ще розвивається, і тобі краще грати з добрими героями — це допоможе рости спокійно і впевнено.”

 

2. Пропонувати альтернативу.

 

Не просто «забирати», а показувати інші цікаві іграшки — з сенсом, сюжетом, теплом. Наприклад, емоційні ляльки, природні матеріали, сюжетні фігурки, які підтримують позитивне уявлення про світ.

3. Розвінчувати ілюзію моди.


Labubu — це не феномен дитинства, а фінансова історія Pop Mart. Її роль у світі дітей — це побічний ефект агресивного маркетингу. Такі іграшки — не природні й не адаптовані до дитячого віку. Вони шкодять емоційному стану, особливо чутливих дітей. Можливо, не відразу помітно, але наслідки можуть проявитися через зміни в поведінці, сні, грі. Масове поширення таких трендів — це радше результат агресивного маркетингу, ніж справжньої потреби дитини.

 

Що ви думаєте про цей новий не дитячий тренд?