Часто ми можемо помічати, як діти заворожені небезпечними заняттями. Їм цікавий вогонь від свічки, нарізання ножем, висіння на гойдалці верх ногами, спускання на велосипедах з гірки до низу…
В ці моменти наше серце завмирає, й вмикаються інстинкти: захистити, вберегти.
І це правильно! Найголовніше безпека! Але є декілька важливих моментів, які нам, як батькам, варто знати.
Згадайте себе маленькими дітьми. Моменти, коли ви думали, що виходу немає, й все-таки знаходили його. Згадайте відчуття, коли вам вдалось вдосконалити нову навичку, як перестрибнути з предмета на предмет, втримування балансу на велосипеді, запалювання сірника.
Відчуття небезпеки й знаходження рішення — назавжди закарбовується у нашій пам’яті!
В сучасних умовах ми часто перетинаємо межу. Коли забороняємо дітям навіть допустимо ризиковані заняття. Й огортаємо її в умовній «бульбашці безпеки». Чому в бульбашці?
Навчити дитину безпечно поводитись із чимось — це не забороняти їй робити щось, не викрикувати «Стій/Ні/Не чіпай!», не забирати з поля її зору все, й обкладати подушками кімнату. Не ходити тільки на майданчики із вимтеленими гумовими килимками доріжками.
Навчати дитину безпечного поводження із чимось — це, під наглядом, дати їй дослідити предмет, показати як він працює, чим він небезпечний і яка від нього користь, як з ним поводитись. Навчити дитину безпеки — це допомогти їй освоїти велосипед, дати відчути межі свого тіла, коли вона повзає чи починає ходити своєчасно (без віжок).
Тільки подумайте скільки ризикованих речей повинен робити щодня дорослий. Водити авто, готувати на вогні, нарізати м’ясо чи шинкувати овочі. Зі скількома емоційними чи фінансовими проблемами нам періодично доводиться справлятися. Скільки ризиків й стресу нам доводиться зараз, під час війни, переборювання!
Діти повинні вирости в стабільних й впевнених дорослих, що можуть попіклуватися про себе! Для цього їм необхідна практика. Доступна, дозована, контрольована практика. Й це наша відповідальність.
Обмежити дитину у всьому до п’яти років — це найбільша наша помилка в її становленні. Дитина від нас піде в соціум рано чи пізно, де ми не зможемо її оберігати. Й вона зовсім не буде мати досвіду чи навичок як справлятись із навколишнім середовищем.
Пам’ятайте й про те, що в кожного малюка є свої сенситивні періоди розвитку, коли до 6-7 років вони якісно засвоюють найпотрібніші їм навички для освоєння середовища.
Статистика показує, що вільний час на свіжому повітрі у сучасних дітей зменшується з кожним роком. Діти менше гуляють, відповідно гірше розвивають велику моторику тіла, відчуття координації та балансу. Діти менше гуляють по нерівним поверхням, вони більше використовують електрогаджети. Кількість істерик зростає, вміння справлятись з агресією — падає.
Що нам потрібно пам’ятати?
Від того, як ми побудуємо день дитини, від нашого відношення до її вільного часу — залежить її майбутнє, як впевненої й безпечної особистості! Ризики всюди навколо нас й найбільше, що ми можемо зробити для безпеки дитини — навчити її справлятись із ними самостійно.
