«Чому моя дитина не грається?»
Скільки таких болючих питань я зустрічала на блогах Монтессорі мам...
Природа дитини — гратись! Як би нам було важко в це повірити, але місія дитини гратись, вона народжена для цього. Якщо цього не відбувається — значить не було створено відповідних умов, чи ми не врахували потреби дитини, щоб їй хотілося гратись.
Погратись — це базова потреба дитини, як їжа чи сон. Самостійна гра — це "skill" ,навичка, яку необхідно розвивати. Вона не з'являється сама по собі.
Перший вклад у самостійну гру дитини — це доносити її в так званому четвертому триместрі. В перші три місяці життя немовляти критично важливим є тілесний контакт із батьками. Кажуть, що якщо малюка не носили достатньо на ручках до року, то після він сам вилізе на руки. Ми можемо говорити про те, що тілесний контакт, зв'язок із малюком ці перші місяці його життя — безперечно впливає на спокій і відчуття безпеки малюка. Без цього, — ми не можемо і мріяти про самостійні ігри. Контакт дуже важливий! Дитина не може не тільки спокійно гратись а і їсти чи спати, якщо вона в постійній тривозі: "Чи мій дорослий попіклується про мене?". Перше — це налагодження прив'язаності.
Що зробити, щоб дитина гралась самостійно і спокійно:
1. Не ставити очікувань.
Прослідкуйте тенденцію, щойно Ви заплануєте в голові грандіозні справи, які хотіли б виконати і дитина обов'язково не гратиметься. Чому? Малюк зчитує наш емоційний стан, ми пов'язані невидимою пуповиною. І він відчуває, що мама хоче кудись втекти. Зразу відчуття тривоги і програма "не зводити очей", бажано повиснути на мамі, щоб вона бачила, як сьогодні я її потребую і відмінила всі плани. Тому, грається дитина — чудово, можемо щось встигнути зробити. Не грається — нічого, сьогодні вона нас потребує. Розтавляємо пріорітети, все ж перша, і найголовніша наша робота — це бути зараз мамою, все інше можна перенести.
Сприятливий ґрунт для самостійної гри — Ваш спокій та гармонія.
2. Простір для гри
Це ігрова зона, яка враховує всі потреби малюка. Зона ця не змінна, завжди в одному й тому ж місці. Є організована полиця, де естетично розтавлені іграшки, в кожної своє місце. Вибір обмежений (не потрібно розтавляти на полиці все "багатство", щось відкладіть на зберігання і чергуйте).
Ви впевнені, що дитина може сама, без вашої допомоги, дістати іграшку і відкласти на місце. Є зручне місце де можна розгорнути гру (килимок). Є правильно підібрані матеріали, що закликають до гри. Мікроклімат важливий! У світлому, добре провітреному і прибраному приміщенні — дитина грається спокійніше.
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ЕФІР НА ЦЮ ТЕМУ
Вам доведеться певний час дивитися, як грається ваша дитина. Тільки так Ви побачите, чим саме зараз дитина найбільше захоплюється, щоб знати, що запропонувати малюку доречне для його гри. Звертаємо увагу на схему гри, що домінує зараз у дитини. Якщо ми правильно визначимо схему, і запропонуємо дитині правильну іграшку, яка задовільнить потребу віку — її не можна буде відірвати від гри. Щоб не грати в лоторею кожного разу при виборі іграшки, бо Ви не знаєте сподобається чи ні — читайте про схеми.
4. Забезпечте в доступі іграшки відкритого типу.
Іграшки відкритого типу необхідні малюку для вільної гри. Вони обов'язково повинні бути у вільному доступі дитини. Для них немає конкретних правил. В них є безліч варіантів застосування в грі. Це можуть бути: кубики, конструктор, м'ячі, машинки, природній матеріал, кілочки і тп.
5. Дайте дитині "розкачатись".
Інколи, щоб гра почалась, потрібно трохи часу. Можливо, навіть відчути нудьгу. Не бійтесь цього. Це хороший стимул включити свою уяву і придумати чим себе зайняти, бо жодна дитина не любить нудьгувати. Коли мозок ліниться, він просить легкого насичення, як мультик. Але якщо ми витримаємо цю напругу, підштовхнемо до гри, покажемо свою зацікавленість і готовність долучитися, то дитина завжди обере час з нами. Щойно дитину затягне процес гри, її неможливо буде звідти витягнути.
7. Увага до деталей.
Не все рівно чим грається дитина. Правильно підібрана іграшка — це потужний інструмент для самостійної гри. Перенасичені, активні, гучні іграшки — руйнують концентрацію дитини. Доречі, її потрібно тренувати, а це можливо, лише підібравши ті предмети, які дадуть дитині відчуття "я це сам зробив", "було важко, незрозуміло, але я з цим справився". Жодне натискання на кнопочки не дасть таких емоцій.
8. Не втручайтесь в гру!
Ви асистент, а не керівник цього процесу. Ви поряд, коли дитині необхідна підтримка чи порада, але закликаю Вас — не потрібно активно гратись за малюка. Ситуація: Мама бере руку дитини, і підносить до кубика, бере кубик і ставить на інший кубик. Що бачить мама? — "Я вчу дитину гратись, я показую, що кубик можна поставити на інший кубик". Що насправді відбувається: дитина може взагалі не хоче з тими кубиками гратись. А хоче з м'ячиком. А мама силою бере її руку і змушує гратись із кубиком — це призведе лише до більшого супротиву до гри і негативних асоціацій. Дайте дитині простір і свободу самим обрати, дослідити матеріал. Не важливо, як там правильно з ним гратися, ми покажемо це в презентації, але спочатку, дайте просто дослідити предмет.
9. Не намагайтесь втекти.
Фізично дитина повинна відчувати Вас. Навіть якщо вона супер зосереджена у грі, Ви не можете залишити її сам на сам, і піти по своїм справам. Дитина повинна хоча б чути ваш голос із іншої кімнати, якщо це знадобиться. Табу: "Йди грайся уже", "У тебе стільки іграшок, тобі нічого не цікаво", "У мами стільки справ, йди собі гратись". Таке штовхання тільки додасть дитині негативних асоціацій на гру. І вона не сприйматиме її як щось нормальне і позитивне.
